Уві сні я йшов берегом моря з Господом, бачачи на екрані неба все моє минуле життя.
Після кожного дня на піску залишалися два сліди: мій, і Господа.
Проте, інколи я бачив лише один слід, витиснений у найважчих днях мого життя.
Тоді я сказав:
“Господи, я зробив постанову завжди йти з Тобою, а ти обіцяв завжди бути зі мною; чому ж ти залишав мене самого тоді, коли мені було так тяжко?”
А Господь відповів:
“Сину мій, я люблю Тебе, і ніколи Тебе не залишав. У ті дні, у які ти бачив лише один слід, я ніс Тебе на своїх руках.”
Притча.
Коли б спитали мене як митця, як би я міг передати на полотно цей пройдешній рік, то я б намалював величезне серце облите кровю, з якого росте надзвичайної краси квітка. Лишень переживаю, чи зможу підібрати палітру кольорів, бо квітка справді надзвичайна. А ще б намалював зелений гай, чи поле коли цвіте ріпак. Де багато – багато людей і вони щось собі роблять – кожен по різному, гамонять, сміються, сумують, і оглядаються то в мій бік, то зазирають на небо…Їх багато вже – тисячі…Навіть не знаю, чи вмістив би всіх, аби боронь Боже, кого не забув…
Я тут, дивіться на мене,молюся за вашу память і дмухаю на свічки. А Господь вас несе на руках у жовтому ріпаковому полі.
Засяє Різдвяна зірка і так вже повелося – живий думає про живе…
У мріях цвістимуть сади найкращими квітами, а ми мусимо шукати ту палітру фарбів, щоб передати надзичайність кожного з нас!
Вірю у завтрашній день!
Дякую, Боже, що не залишаєш нас і у важку мить тримаєш нас на руках.
Христос ся рождає!